Головна » Нагально » Аналіз підходів до моніторингу інформаційного простору в Україні

Аналіз підходів до моніторингу інформаційного простору в Україні

13859929550-max-953

Сучасний державний управлінський апарат оперує тотальним використанням лінійних (вертикально-номеклатурних) моніторингових технологій, які здебільшого обслуговуються цифровими  показниками масивів даних (без урахування недетермінованих величин публічності: сенсів, акцентів, стилістик тощо), водночас ігноруючи динамічну потоковість контентних форматів та попри розмивання жанрових меж подачі аргументації.

Такий підхід дає управлінцям ретроспективну картину реалій та статистичне уявлення про події, що відбулися. Різновекторний характер спрямованості подій та імовірна варіантність сприйняття за цих умов свідомо не розглядається як така виконавчим апаратом аутсорсингових сервісів. Отже, в сьогоденні маємо відлуння вчорашніх подій без можливості оперування отриманими даними як варіативними змістами для оцінювання потенціалів перспектив від коротко- до довготермінових.

Виникає об’єктивна необхідність відслідковувати перебіг подій у державі (світі) в онлайн-режимі (використовуючи креативні технологічні рішення) та одночасно застосовувати технології упередженої дії щодо можливого розвитку ситуації (як процесів, а не персон).

Отже, необхідно усвідомити недоліки наявних моніторингових технологій та розробити підходи до переходу на новий рівень осмислення інформаційного простору із використанням конвергентних технологічно-стратегічних рішень комплексно-комбінованого аналізу.

Традиційно моніторинг визнається як технологічне рішення (інструмент), за допомогою якого адекватно вивчається інформаційний простір (ІП) країни. Сам же ІП сприймається як стала величина і досить часто при його аналізі не беруться до уваги зміни в джерельній базі та інноваціях каналів подачі інформації. Моніторингові системи не аналізують інформаційно-контентні поля за змістом, вони ведуть пошук за визначеними параметрами, які формуються на підставі  попиту чи управлінсько-посадових кон’юнктур.

На початковому етапі насичення інформаційних полів контентними масивами моніторингові технології зосереджувалися на пошуку самостійних даних чи унікальних брендів. Тому найбільше застосовувались такі величини, як тема, персона, інститут державно-суспільної організації, цільне соціально-публічне явище, унікальний соціально-політичний чи економічний процес, згодом додалися синтаксично-регламентні образи (через теги, мовні фрейми для синтаксично-технологічних лінгвістичних мовних груп).

Тодішній моніторинговий аналіз медіа-середовищ всередині країни базувався на кількісних показниках – від кількості знаків ( в тисячах) до кількості матеріалів, форматів, жанрів, які вказували на масштаби більш значущих показників: теми, бренду, оцінної тональності аргументації в умовах безпотокового існування інформаційних матеріалів, які виключали явище публічної присутності як публічної капіталізації кожного публічного (і не тільки політико-управлінського типу) гравця тощо.

Аналіз публічних контентних масивів інформаційного простору іноземного походження щодо України в цілому традиційно формувався на підставі лінійного бачення спеціальних підрозділів різного функціонального навантаження (ГУР, ГШ ЗСУ, СБУ тощо), які вимірювалися зазвичай поточними або часто-густо авральними проблемами національної безпеки. До того ж вони часто орієнтувалися не на геостратегічну кон’юнктуру геополітичних моделей інтересів державно-суспільного розвитку України, а на кон’юнктуру політико-економічних груп впливу. Така кон’юнктура характеризувалася публічними проявами прямого (очевидного) негативу у трактуванні проблем оборони на засадах минулих безпеково-доктринальних підходів, без сучасного поділу потокового негативу за такими індикаторами як виклики, ризики, загрози.

За таких умов у минулому наявними технічними засобами можна було здійснювати моніторинговий пошук матеріалів випадкового характеру, які прямо згадували лінгвістично-унікальні назви країни (Україна, міста, персони, бренди, пов’язані категорії тощо). При цьому будь-яке іноземне згадування вважалося важливим через недостатню увагу до України (як до держави, що донедавна не існувала в самостійному геостратегічному чи геополітичному вимірі).

Пошук предметів аналізу здійснювався за так званим індексним моніторингом. Індексний моніторинг (ІМ) – це збирання в певному полі інформації за деякими попередньо заданими ознаками (наприклад, пошук у мережі Інтернет інформації за заданим словом), або пошук у всіх спеціалізованих виданнях, присвячених якомусь окремому аспекту теми. Слід зазначити, що інформаційний простір України ніколи системно в державних вимірах не був об’єктом і предметом постійного дослідження.

Отже, у загальноприйнятому розумінні моніторинг полягає в дослідженні стану інформаційних полів (збір інформації, розпізнавання, збереження, аналіз) та їхньої динаміки (інтенсивність висвітлення тематики, періодичність, зміна направленості, кількість залучених ресурсів тощо) за певною тематикою (напрямом діяльності) у визначеному часовому вимірі з наступною візуалізацією матеріалу (кліпінг, дайджест, огляд, таблиця, графіка, тощо) та, за потреби, рекомендаційно-аналітичним блоком.

Моніторинговий пошук за таких умов може поділятися на новинний, тематичний, ситуаційний, прогнозний тощо, що зазвичай поєднуються (повністю або частково).

Джерельною базою для проведення моніторингу є преса, телебачення і радіо, інтернет-мережа в усіх вимірах, бази даних (зокрема, спеціальні) тощо.

Традиційний моніторинг ґрунтується на застосуванні ключових слів (тегів) для пошуку або формуванні пошукового профілю.

Сучасні засоби електронного моніторингу працюють за принципом відбору за “ключем”, “значущими словами”, тегами чи фреймами. Це означає, що відбирається кілька слів, а потім певний обсяг текстів аналізується на наявність у них цих слів. Таким чином, відбувається пошук за вже відомими ключовими словами в інтернет-браузерах, за тезаурусом у бібліотечному каталозі тощо. А такий підхід неминуче призводить до контекстуальних помилок трьох видів, які добре описані в класичних роботах з алгоритміки (наприклад, у загальновідомому трактаті Д.Кнута “Мистецтво програмування”):

матеріал, що відбирається, контекстуально може бути безпосередньо пов’язаний з темою пошуку, але може не містити значущих слів, за якими відбувається відбір, через семантичну гнучкість живої людської мови чи поєднаних мов, зокрема таких, як українська та російська (на одній території);

“значущих слів” може бути дуже багато – і тоді обсяги відібраної інформації також будуть великими і будуть погано піддаватися обробці (ефект “перевиробництва”), або треба буде залишати тільки головні “значущі слова” – і тоді буде втрачено великий обсяг справді важливої для замовника інформації (про те, що внутрішні зв’язки в матеріалі будуть втрачені, навіть не варто згадувати);

відбір “значущих слів” безпосредньо пов’язаний з наскрізним пошуком в мережі Інтернет, тож неможливо постійно поновлювати бази даних за всіма можливими сферами запиту, оскільки обсяг такої бази даних буде безкінечним. Тому доведеться переглядати джерела мережі, не фіксуючи знайдену інформацію в архівах, що означає втрату інформації через часте оновлення мережі.

Такий моніторинговий підхід до предметів аналізу в жорстко ієрархізованому інформаційному просторі був прийнятний раніше, коли інформаційний простір держави з його регіональними та міжрегіональними інформаційними полями різного масштабу та динамік ще мав резерв самодостатньої цінності будь-якої контентної новизни на рівні локального чи місцевого інформаційного середовища.

Зараз такі позиції, як тема, теза, аргумент, постать-образ, бренд, явище, за контентним наповненням не мають у динамічних комунікаційно-контентних середовищах автоматичної публічної ваги та довгої історії публічного життя, як це було ще вчора.

Інформаційний простір та його особливості. Важливо розуміти, що інформпростір та інформсередовище – це первинні стадії розвитку віртуально-контентних полів комунікаційно-контентного середовища сучасності, коли ще втримувалася монополія на продукування контентної реальності та обслуговування публічних реакцій.

Інформаційний простір, який людство раніше сприймало як одну із складових свого життя, поступово перетворився на головну продуктивну складову. Комунікації стали невід’ємним фактором нашого існування практично в режимі онлайн без будь-якої залежності від суспільного чи фахового статусу. Ми сьогодні фактично наблизилися до межі, за якою, за визначенням В. Вернадського, настає нова ера – ера поєднання економічного та інформаційного вимірів, ноосфера, іншими словами, епоха знань.

Сучасний інформаційний простір поєднує декілька взаємопов’язаних складових, які є рівноцінними за своїм значенням. Це інформаційні ресурси (тобто вся документальна база, що зберігається в інформаційних системах), специфічні інфраструктурні поєднання та потенціали, технологічно-стратегічні рішення та підходи, різнодинамічні та різномасштабні процеси, тематично-ментальні традиції сприйняття контенту, оперативно-окреслений різновид публічних резонансів, контентні стилістики тощо.

Поняття “інформаційний простір”, на думку вчених Інституту проблем реєєстрації інформації НАН України, є системоутворюючим елементом суспільства, який являє собою сукупність інформаційних ресурсів і інфраструктури, тобто всю сферу формування, поширення і використання соціальної інформації для забезпечення повноцінного функціонування інших елементів соціуму загалом”. На їхню думку, поняття “інформаційний простір” найближче за змістом до терміна “інформаційне суспільство”.

Отже, ми можемо констатувати, що сучасний інформаційний простір – це певне високодинамічне комунікаційне середовище, яке функціонує за принципом превалювання цілодобових горизонтальних зв’язків, має практично необмежену джерельну базу та потужний взаємодоповнюючий вплив на учасників (об’єкти та суб’єкти – індивідів, окремі групи або співтовариства) комунікаційного процесу.

Доктор соціологічних наук В. Терін, говорячи про масові комунікації, визначає їх як “формоутворюючий фактор сучасного духовного життя”. Електронні засоби спілкування, на його думку, утворюють довкола планети інформаційну оболонку, в якій одночасно присутні всі історичні, соціокультурні та будь-які інші виміри.

Сучасний інформаційний простір, як ми вже зазначали раніше, “досяг такої інтенсивності, системності та глобалізованості потоків інформації, що може безпосереднім чином впливати на події, зокрема, в оборонній сфері, стан державного управління, забезпечення національної безпеки та обороноздатності держави. Завдяки тому, що публічне інформаційне поле безпосередньо координується з думкою громадськості, воно є важелем впливу, лобіювання та прямого тиску на структури як виконавчої, так і законодавчої влади та інструментом впливу у міждержавних взаєминах, сила якого порівнювана із загрозою прямої військової агресії”.

Отже, виникає необхідність адекватного реагування на відповідні інформаційні виклики, ризики та загрози, які виникають в інформаційному просторі країни (інформаційних полях регіонально-суб’єктного характеру країни). А для цього потрібно мати відповідні системи та механізми визначення цих викликів, ризиків та загроз, їхньої класифікації та прогнозування розвитку таких ситуацій і проблем.

Слід зазначити, що інформаційний простір показує реальний стан суспільства в режимі “сьогодні на сьогодні” та “сьогодні на завтра”, тобто в разі визначення негативної або критичної проблематики ми маємо теоретичну та практичну можливість вплинути на хід подій аби унеможливити неприйнятний для нас (країни, ЗСУ, безпекового сектору) розвиток ситуації. Важливим є й те, що (будь-якого масштабу) “інформаційне поле відображає виклики, загрози та ризики до того, як вони будуть сформовані як процес в подієвому полі, причому відображає як безпосередньо, так і контекстуально, через зміну аргументації, накопичення певної емоційної орієнтації текстів тощо”.

Щорічне зростання інформації (даних) майже в геометричній прогресії ставить нас перед проблемою пошуку та виокремлення потрібних даних (розуміння переходів даних в інформацію та ключову інформацію) за визначеними параметрами та у визначений час.

Така робота має бути спеціалізовано командною, бо непосильна для окремої, навіть надзвичайно обдарованої, особи, оскільки тільки пошук масивів інформації забиратиме левову частку часу. Виокремлення ж необхідної, часто специфічної, інформації забиратиме не менше часу і в результаті може призвести до колапсу роботи як такої.

Обсяги інформаційного контенту та існування його вже виключно у вигляді безперервних потоків, які визначають стан інформаційного простору, вказують на те, що пошук необхідної інформації потребує не лише певних затрат часу, але передусім розробки відповідних спеціалізованих пошукових систем різного спрямування. Це пояснюється тим, що інформаційні поля досить часто існують одночасно для різних соціально-антропологічних груп, які можуть не перетинатися між собою, особливо, якщо це виключно нішеві аудиторії тощо.

Інфраструктурно-сервісні реалії різнонасичених комунікаційно-контентних середовищ заповнили сьогодні всі рівні віртуально-інтелектуального виміру публічного життя людства. Надзвичайна цінність контентних факторів (аргументу, факту, теми, тези тощо) вимірюється вже не стільки потенціалом знань чи новизною постановочних контентних образів аргументаційних рядів (способів акцентування), скільки моделями інструментально-креативного впливу на тривалість та інтенсивність публічної уваги, яка оперує тривалістю та масштабом публічного резонансу (тобто продовженою сукупною публічною увагою). Своєю чергу публічний резонанс впливає на статус довіри до джерела інформації як вищої характеристики сучасних глобалізованих публічних динамік.

Ці нові виміри постали чітко вже в новій якості з появою в інформаційному просторі гібридного месіанського тероризму путінізму. Цілком логічною була б і зміна підходів (та стилістик) до аналізу сучасних різновекторних комбінованих інформаційних полів з метою переходу до випереджальної комунікаційно-контентної протидії на основі застосування нових евристичних технологічних рішень. Тоді ми отримали б можливість оперувати масштабами інформаційно-контентних регіональних полів та інформаційного простору держав як агрегованою реальністю змістовно-смислових кон’юнктур уваги і довіри (вже не тільки об’єктів статусного (політичного і соціально значущого) характеру).

Однак ситуація щодо комплексного  повномасштабного комбінованого аналізу інформаційного простору України, яка кардинально мала б змінитися з початком гібридно-месіанської воєнної агресії Росії в Україні з лютого 2014 р та проведення АТО з 13 квітня 2014 р., на жаль, і досі потребує усвідомлення (як широкоаспектної науково-методологічної та практичної проблеми стратегічно-сервісного характеру) на вищому державному рівні.

Слід звернути увагу, що путінський глобальний гібридний тероризм, який застосовує методи прямих та опосередкованих військових дій, є лише плацдармним спецкомунікаційним тлом, на якому Путін прагне вирішити проблеми світового масштабу, тобто повернути РФ статус міжнародного геогравця першої п’ятірки. Для цього задіюються інноваційні, глобальні за масштабами, потужні симбіози комунікаційно-контентної машини приватного, конфесійного та державного рівня. Їхній вплив поширюється як на внутрішнє життя країни, так і на зовнішній вплив світового масштабу.

Така технологічно-креативна система управляється та координується першими особами путінського оточення,що вже не є таємницею для світової громадськості. Як пише колумніст газети Тhe Times Мелані Філліпс (Melanie Phillips), при Путіні “країна стала ще й корпоративним трейдером глобалізації, вкладаючи гроші на Заході, а потім використовуючи арешти, вбивства, підкуп і шантаж для отримання прибутку”. За допомогою телебачення “Кремль визначає, кому з політиків можна потрапити в маріонеткову опозицію, який вигляд матимуть історія країни і страхи її жителів”. …Сурков “приватизував російську політичну систему “, управляє російським суспільством як “реаліті-шоу, щотижня інструктуючи телевізійних босів стосовно того, на кого потрібно нападати, а кого захищати”. Так само путінці намагаються діяти і на міжнародній арені.

Державна комунікаційна машина путінської Російської Федерації вивела на перше місце проблему комунікаційно-контентного впливу на населення значної частини світових спільнот. Несподівано вдалі та ефективні технологічно-стратегічні рішення концептуального характеру Кремля завели в глухий кут не тільки лідерів провідних країн, але й такі світові безпекові утворення як ООН, ОБСЄ, НАТО тощо.

Особливість ситуації полягає в тому, що путінізм продукує в іноземних середовищах контентні масиви саме носіями мови. Росіяни використовують інформаційні приводи, взяті з середовища конкретних громад, а не копіюють гаслово-постулатні стилістики публічної діяльності бюрократії ЄС, які до того ж не завжди є автентичними цим комунікаційно-контентним середовищам.

Путіністи-комунікаційники за кордоном діють на більш високих щаблях впливу, ніж у себе вдома чи в Україні. Вони виступають в Європі чи деінде як випереджальне ексклюзивне джерело аргументаційної інформації про події в Україні. До того ж практично відвоювали майже виключне право на тлумачення змістів та сенсів у прив’язках до реальних соціумних середовищ і несуть в маси конкретних громад ЄС штучні високотехнологічні дезінформаційні образи та сталі міфи негативів різної динаміки. Також вони спеціально нацьковують на владу в Україні пересічного громадянина світу, застосовуючи так звані акцентні впливи. Часто ці дії навіть не надто резонансні (однак масовані), і саме вони потрапляють у системи моніторингового аналізу (за спеціальними процедурами). Так технологічно підсилюється роль дезінформаційно-імітаційних посилів у середовищах громад інших країн проти України.

Спецслужби України зазвичай визначають тенденції та фіксують (статистично) виключно масиви негативу щодо України за кордоном. Вони забувають (не враховують, не усвідомлюють важливість) з різних причин про публічні позитиви, особливо опосередковані, які ефективні не з позицій еліт, а з позицій громад та населених пунктів різної градації. Очевидно, це відбувається тому, що за основу вивчення комунікаційно-контентної ситуації в окремій країні беруться традиційні (застарілі) технології аналізу моніторингу окремих матеріалів, які масово тиражуються, але часто не є впливовими чи перспективними для реагування.

Доводиться констатувати, що ми, на жаль, ще й досі не займаємося серйозно вивченням комунікаційно-контентних середовищ країн уваги. Хоча саме на цьому етапі інформаційно-психологічного протистояння потрібно аналізувати їхні інформаційно-медійні поля, які мають як відміності, так і особливості різного характеру та спрямування в масштабах інформаційних просторів кожної країни.

Ми все ще орієнтуємося (в аналізі ситуації) на іноземні столиці із центральним зрізом політичної боротьби та глобальні міжконтинентальні системи продукування контентних масивів.

Ми не помітили, що світ давно і тотально живе життям громад різних соціально-комунікаційних конфігурацій. Життям центральних еліт переймаються лише автократичні чи диктаторські держави (суспільства ).

Тому переведення уваги на життя громад (що, власне, і задекларовано керівництвом країни) і вивчення онлайн-життя може суттєво змінити динаміку модернізації України. Коли ж ми будемо оперувати інтересами реальних громад інших країн із вкрапленнями публічних проявів позицій наших співвітчизників (а не узагальненими кліше та міфами, які продукує путінізм), тоді зможемо протистояти гібридному комунікаційному глобальному тероризму Кремля в середовищах єврогромад.

Сьогодні доцільно досить жорстко ставити питання щодо відмови від формальних технологічних рішень моніторингових технологій і переходу до конвергентних технологічно-стратегічних рішень комплексно-комбінованого аналізу. Це буде не застосування орендованих лінгвістичних конструкцій чи фреймів, а аналіз живої дійсності в онлайн-режимі комунікаційно-контентних середовищ у країнах світу.

Такий пошук має вестись першочергово автентичними носіями мови за високотехнологічної та прямоконтактної координації українських лінгвістичних спеціалістів (спецпідрозділів), які мають входити в поточну кон’юнктуру реальних регіональних комунікаційно-контентних середовищ. Причому шукати потрібно не тільки те, що викликає страх, приниження чи заздрість (це технологічна спецмета путіністів), а застосовувати конструктивно-перспективні індикатори чи прояви життя в цих середовищах, щоб з ними знайомити безпосередньо українські громади (не тільки у форматах новизни, але й шукати способи співпраці та взаємодії на різних рівнях громадсько-державних інститутів та утворень). Тим самим ми зможемо пришвидшити і розширити фронти ефективної модернізації України за всіма напрямами мирного життя в умовах розвитку економіки знань, добра, синергетичного поєднання соціумно-інституційних потенціалів…

Для проведення такого пошуку в безмежжі інформаційного простору найефективнішим є застосування вітчизняних технологічно-методологічних рішень аналізу контентно-смислових потоків.

Висновки. Застарілі технологічні рішення, на які спираються нинішні моніторингові технології, відіграють роль баласту в процесі оперативного визначення проблемних аспектів сучасного інформаційного простору.

Поглиблений моніторинг має здійснюватися із застосуванням сучасних вимірів тегового структурування чи навіть фреймів (які виступають прообразом майбутніх систем моніторингу, що спиратимуться на штучний інтелект).

Серед проблемних питань моніторингу інформаційного простору найпершою є така – не всі джерельні потоки, які обслуговують інформаційний простір України, є 100% в мережі Інтернет (ми ще не досягли реального тотального цифрового інформаційного простору, а працюємо в межах гібридних поєднань різних епох розвитку джерельно-контентного виробництва). Інші проблеми (назвемо це особливістю вивчення контентних масивів) містить в собі безпосередньо мережа Інтернет – складність в алгоритмах вибірки та обробки значних масивів інформації, їхньої агрегації та попереднього аналізу, недостатній рівень розвитку адекватних за продуктивністю технологічних рішень, зокрема створення інтелектуально-технологічних пошуковиків, визначення первинності контентного явища за часовим виміром та геопозиційною приналежністю, також встановлення рівнів довіри до контенту та виняткового права авторства тощо

Несвоєчасність отримання необхідної для аналізу інформації та неспроможність застарілої методологічної бази продукувати інноваційні комунікаційно-сценарні поліваріантні рішення призводять до програшу в інформаційному протистоянні.

Формалізовані підходи до аналізу інформаційного простору мають залишитися в минулому, поступившись місцем конвергентним технологічно-стратегічним рішенням комплексно-комбінованого аналізу.

Григорій ЛЮБОВЕЦЬ,

Валерій КОРОЛЬ

Повний текст статті: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=drsk_2015_3_4

1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Голосів: 2 Рейтинг: 5,00 out of 5)
Loading...
Переглядів: 2 427

Залишити відгук

adminarmyua@ukr.net | © 2014-2020 ARMYUA
Повне (часткове) використання матеріалів дозволяється за умови наявності прямого гіперпосилання на адресу матеріалу на сайті armyua.com.ua